Documente online.
Username / Parola inexistente
  Zona de administrare documente. Fisierele tale  
Am uitat parola x Creaza cont nou
  Home Exploreaza
Upload



















































МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Ucraineana












ALTE DOCUMENTE

ОСНОВНАЯ СХЕМА КУРСА
Автоматизована система &
ВИЗНАЧЕННЯ МЕХАНІЧНИХ В&
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО Н
Теоретичнi основи вивчен
КОРМОЦЕХИ ДЛЯ СВИНОФЕРМ
ЗМІНИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ
ПИТАННЯ СТРУКТУРИ І НОРМ
Виникнення, розвиток і су

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ




Основні питання:

1.           Класифікація і характе 747g65h ристика методів ДРЕ. 1

2.           Адміністративні методи ДРЕ

2.1.            Загальна характе 747g65h ристика..

2.2.            Державні замовлення як інструмент ДРЕ.

2.2.1.      Державні замовлення в Україні.

2.2.2.      Теорія державних замовлень.

3.           Роль державного сектора в регулюванні економіки

1.Класифікація і характе 747g65h ристика методів ДРЕ.

Основні терміни і поняття:

                   Інструментарій ДРЕ сукупність різних форм і методів, що використовуються державою для реалізації цілей своєї економічної політики.

                   Методи державного регулювання економіки способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сфери підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення чи забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.

                   Використання методів припускає застосування характе 747g65h рних для них прийомів, засобів. Конкретне вираження цих прийомів чи засобів регулювання являє собою їхньої форми.

                   За формами впливу на суб'єкти ринку методи поділяються на методи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

                   Прямі методи ДРЕ передбачають таке регулювання з боку держави, при якому суб'єкти економіки змушені приходити до рішень, що засновані не на самостійному економічному виборі, а на розпорядженнях держави.

Методи прямого регулювання безпосередньо регламентують розвиток різних елементів і процесів ринкової економіки. До основних інструментів прямих методів ДРЕ відносяться: різні нормативно-правові акти, державні замовлення, плани соціально-економічного розвитку, цільові комплексні програми, державний бюджет.

Прямі методи ДРЕ не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не погрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.

До прямих методів відносяться:

-         прийняття законодавчих актів, нормативних документів, положень і т.д.

-         визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їхнє відображення в індикативних і інших планах, цільових програмах;

-         керування держ. власністю. У т.ч.: керування підприємствами держ. сектора, держ. замовлення на постачання визначених видів продукції, виконання робіт, надання послуг; держ. інвестиції, держ. кредит, субсидії;

-         державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

-         ліцензування і квотування;

-         правові й адміністративні обмеження і заборони щодо виробництва визначених видів продукції;

-         нормативні вимоги до якості і сертифікації технології і продукції;

-         застосування санкцій;

-         оподатковування: рівень оподатковування і система податкових пільг;

-         регулювання цін, їхній рівень і співвідношення;

-         плата за ресурси, процентні ставки по кредитах і кредитні пільги;

-         митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси й умови обміну валюти.

                   Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання економічних процесів створюють передумови до того, щоб при самостійному виборі економічних рішень суб'єкти прагнули (тяжіли) до тих варіантів, що відповідають цілям економічної політики. Вони не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а регулюють їхні дії через створення визначеного середовища для їхньої діяльності, що мотивує те чи інше поводження агентів економіки.

Методи непрямого регулювання реалізуються через інструменти бюджетної, грошово-кредитної інвестиційної, інноваційної, амортизаційної та інших напрямів економічної політики держави.

Непрямі методи ДРЕ ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві і впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності.

До непрямих методів відносяться:

-                    %%-е ставки й інші інструменти грошово-кредитної політики;

-                    індикативне планування;

-                    соціальні програми, регулювання доходів, встановлення мінімальної заробітної плати;

-                    контроль за динамікою цін і заробітної плати;

-                    податки;

-                    антимонопольна політика, захист конкуренції і т.д.

Розподіл методів на прямі і непрямі в достатній мері умовне. Особливо наочно це виявляється на прикладі використання такої форми регулювання, як дисконтна ставка. Встановлення норми дисконтної ставки Центральним банком на основі проведеної їм дисконтної політики факт прямої дії, а вплив даної норми ставки відсотка опосередковано визначає тенденцію розвитку кредитних відносин, зміну позичкового відсотка, рух позичкового капіталу і т.д.

Переваги і недоліки методів ДРЕ

Прямі

Непрямі

Переваги

          Часто мають високий ступінь ефекту через оперативне досягнення економічного результату

          Не порушують ринкового механізму;

          Виключають фактор несподіванки впливу.

Недоліки

          Обмежують волю вибору суб'єкта;

          Створюють перешкоди в ринковому процесі (Аргументи: 1) у ринковій економіці всі взаємозалежні й всі змушені реагувати, у т.ч. і ті, на кого вплив впливу не передбачався; 2) прямі методи спотворюють інформацію для приватного сектора про дійсний стан економіки. 3) застосування жорстких заходів породжує паніку, обумовлює виникнення чорних ринків, підриває мотивацію приватного сектора до підприємництва і сплати податків);

          Використання прямих методів пов'язано з великим бюрократичним механізмом, створити який простіше, ніж скоротити.

          Наявність тимчасового лага (між прийняттям держ. заходів, сприйняттям їх економікою й отриманими змінами в госп. результатах).

          Різний ступінь впливу (непрямі податки впливають більш активно. Надання економічної інформації вплив незначний).

  • По організаційно-інституціональній ознаці (критерію) чи в залежності від засобів впливу на ринок розрізняють:

-         адміністративні (правові і безпосередньо адміністративні);

-         економічні (макроекономічне прогнозування, програмування, планування; бюджетно-податкова політика; грошово-кредитна політика; валютна політика; митна політика);

-         інституціональні методи регулювання.

Співвідношення між групами методів:


Існують інші класифікації. Наприклад, за характе 747g65h ром впливу на господарську діяльність субєктів економіки:

1.           Адміністративні;

2.           Економічні;

3.           Донорські;

4.           Протекціоністські.

Інші автори пропонують розрізняти (за способом впливу):

1.                  правові;

2.                  адміністративні;

3.                  економічні;

4.                  пропагандистські методи (морально-етичні).

2.            Адміністративні методи ДРЕ.

2.1. Загальна характе 747g65h ристика.

Адміністративні методи (у широкому сенсі) охоплюють ті регулюючі дії, що пов'язані з забезпеченням правової інфраструктури (Нагадати характе 747g65h ристику правової інфраструктури чи правопорядку). Задача цих заходів створення найбільш розумних для приватного сектора правових, рамкових умов. Їхня функція забезпечення стабільної юридичної обстановки для ділового життя, захист конкурентного середовища, збереження прав власності і можливостей прийняття економічних рішень.

  • Характе 747g65h рні риси:

1) Ступінь активності різний у залежності від області економіки;

2) Знижується ефективність унаслідок політичного протистояння владних структур;

3) Дія закону маятника (негативне відношення до цієї групи методів через неспроможність командно-адміністративної системи).

  • Адміністративні методи підрозділяються на:

-         правові;

-         адміністративні (у вузькому сенсі).

Правові методи регулювання розвитку економіки розглядаються як прийняття законів і законодавчих актів ВРУ, видання Указів Президента, нормативних актів уряду (декрети, постанови) і передбачають створення механізму їхньої реалізації і контролю.

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їхнє невиконання.

Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти - короткострокового, оперативного.

Зміни і доповнення до законів вносяться відповідними законодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами і декретами Кабінету Міністрів.

Адміністративні методи регулювання ринку (у вузькому сенсі) чи, інакше адміністрування (управління), - виражають по суті пряме керування з боку держави. Це дії адміністрації держави чи регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб'єктів господарювання за допомогою нормативних актів, указівок, розпоряджень.

Адміністративні методи регулювання реалізуються через управлінську ієрархію за допомогою виконання обовязкових посадових інструкцій, розпоряджень і обовязків. Основними інструментами адміністративних методів регулювання є: ліцензії, квоти, санкції, стандарти, норми, державні замовлення, ціни.

Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу керування суб'єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади.

Класифікація адміністративних методів (за стилями держ. влади):

                   Методи заборони (ніякої двозначності. Заборона! Наприклад, наркотики)

                   Методи дозволу (дозволені якісь види діяльності; якісь виробництва; якісь умови. Наприклад, експортна квота; ліцензія на виробництво гомеопатичних засобів).

                   Методи примуса (можна здійснювати діяльність, але тільки при дотриманні визначених вимог. Наприклад, можна відкривати літні кафе тільки при наявності підведення води; можна мати пільги по податках, але тільки при участі в розвитку ВЕЗ).

Система Адміністративних методів регулювання економіки включає застосування державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, установлення норм і стандартів, що регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку і т.п.

Суть адміністративних методів багатогранна в залежності від обраного засобу керування суб'єктами ринкової діяльності. Так, ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, упорядкування підприємництва у видах діяльності, що не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії спеціальні дозволи, що видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. До таких видів діяльності в Україні належать: пошук і експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення і реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілочних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових заснувань і ще деякі види діяльності. Дозволу (ліцензії) видаються також спеціалізованим підприємствам на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних підприємств, на здійснення діяльності по оформленню і реєстрації документів відносно права власності на квартири (будинку).

Дозволи необхідні на діяльність по випуску й обороту цінних паперів, експорт деяких видів товарів, на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Квотування як метод державного регулювання означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їхньої частки у виробництві, чи збуті експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, що у чомусь допускається (наприклад, імпортна квота). В Україні квоти застосовуються як кількісна границя товарів визначених категорій, дозволених для ввозу в країну. У даному випадку вона несе в собі задача найбільше ефективно й ощадливо використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.

Система санкцій це заходу, що передбачає чи державу законодавство проти чи порушення невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності. Як економічні санкції держава може встановлювати сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання визначених зобов'язань, вилучення виторгу від незаконної діяльності в державний бюджет і т.п.. Економічні санкції передбачаються й у міжнародних договорах, зв'язаних з обміном товарів, наданням кредитів і з іншими економічними відносинами між країнами.

Упровадження системи норм і стандартів як адміністративного методу державного регулювання ринку означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської й іншої діяльності в сфері роботи, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через установлення чи міри вимог щодо їхнього стану. Норма науково обґрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості.

Норматив складова норми, що характе 747g65h ризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.д.).

До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності в Україні, варто віднести норми і нормативи витрат праці, норми і нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи забруднення навколишнього середовища і т.п.

Стандартизація це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірів, методами іспиту, контролю і правилами упакування, маркірування і збереження продукції, технології виробництва. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т.д., що мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в науці, техніку, різних областях народного господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.

2.2.            Державні замовлення як інструмент ДРЕ.

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів і управління майном, яке знаходиться в загальнодержавній власності.

2.2.1.      Державні замовлення в Україні.



1995г. Закон України Про постачання продукції для державних потреб (від 22.12.1995 №493/95-ВР). Цим законом врегульовані основні визначення держзамовлення, держ. контракт, держ. потреби.

1996г. Указ КМУ Про порядок формування і розширення державних замовлень на постачання продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням (від 29.02.1996). Тут формування держ. замовлень тісно пов'язується з потребами держави в продукції, які визначені в програмах соціально-економічного розвитку України.

2000г. закон Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (прийнятий ВРУ 22.02.2000). Тут корінним чином змінюється схема закупівель товарів і послуг для держ. потреб, докладним чином регламентується процедура витрачання бюджетних грошей. Закон регулює всі закупівлі товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів. На відміну від попереднього Закону в ньому чіткіше позначені процедурні питання, введені преференції для національних виробників. Метою ухвалення закону є створення конкурентного середовища у сфері закупівель товарів і послуг за держ. кошти і забезпечення прозорості процедур закупівель, а також досягнення оптимального і раціонального їх використання.

16 січня 2003г. був прийнятий Закон України Про внесення змін до Закону України Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Діюча редакція Закону №1470 від 22.08.2005.

Уточнення положень Закону можна знайти у відповідних Постановах КМУ. Наприклад, Постанові КМУ від 06.03.2002 № 261 Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робот, надання послуг для державних потреб на 2002г. Тут конкретизуються об'єми держ. замовлення (у спеціальному додатку), дається перелік замовників, відповідно до якого і указуються фінансові потоки держ. коштів.

Уточненню і конкретизації статей Закону і положень Постанов КМУ присвячені відповідні накази Міністерства економіки (і інших міністерств розпорядників держ. коштів). Вони стосуються робочих моментів організації процесу держ. закупок.

Що дає держ. замовлення підприємцю:

-               Рішення збутової проблеми;

-               Можливість точно планувати об'єми виробництва;

-               Мінімізувати витрати;

-               Гарантовану оплату найнадійнішим з партнерів державою.

Виконавцями держзамовлення можуть бути суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, іноземні підприємці.

Що дає держ. замовлення державі:

-               Дозволяє, не відволікаючи бюджетні кошти на дослідницькі роботи, купувати для потреб держави складну техніку і наукоємке устаткування;

-               Є засобом протекціоністської політики (наприклад, в сільському господарстві).

Контрактна система направлена на посилення державної підтримки пріоритетів, які забезпечують структурну перебудову, економічну стабільність.

Основні визначення:

Державне замовлення засіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем, спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації і ефективного витрачання державних ресурсів, форма співпраці держави і підприємств під час рішення стратегічних задач особливої важливості. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній основі складу і об'ємів продукції, необхідної для державних потреб; розміщенні державних контрактів на її постачання (закупівлю) серед підприємств, організацій і інших суб'єктів господарської діяльності країни всіх форм власності.

Державний контракт договір, що укладається державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення. Це документ, в якому визначені економічні і правові зобов'язання сторін і обумовлені взаємини замовника і виконавця.

Замовник - розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в порядку, визначеному цим Законом;

Розпорядники державних коштів органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України і законодавством України, а також установи або організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади АРК або органами місцевого самоврядування і уповноважені на отримання державних коштів, узяття по ним зобов'язань і здійснення платежів;

Державні кошти кошти держ. бюджету України, бюджету АРК і місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також засоби НБУ, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які прямують на придбання товарів, робіт і послуг, які забезпечують діяльність цих органів;

Учасник процедури закупівлі суб'єкт господарювання фізична особа, яка проживає на території України, або юридичну особу (резидент або нерезидент), яка підтвердила намір узяти участь в процедурі закупівлі і подала тендерну пропозицію;

Тендер (торги) здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів (тендеру) згідно з процедурами (окрім процедури закупівлі у одного постачальника), визначеними цим Законом;

Договір про закупівлю письмова угода між замовником і учасником-переможцем процедури закупівлі, яке передбачає надання послуг, виконання робіт або придбання має рацію власності на товар за відповідну платню;

Переможець процедури закупівлі учасник, тендерна пропозиція якого в результаті оцінки визнане якнайкращою і що акцептується.

Суб'єктами держзамовлення з боку держави можуть бути: ВРУ, Центральні органи виконавчої влади України, Рада Міністрів АРК, обласні, Київська і Севастопольська держ. адміністрації, держ. організації і установи, визначені законом Про державний бюджет України, а також держ. організації і установи, уповноважені КМУ укладати держ. контракти з виконавцями держзамовлення. Держава виступає гарантом за зобов'язаннями держ. замовників.

Відповідно до закону від 2000г. передбачено створення спеціально уповноваженого центрального органу державної виконавчої влади з питань координації держ. закупівель. У його функції входить: розробка нормативно-правових актів з питання функціонування системи держ. закупівель, участь в економічному обгрунтуванні окремих витратних статей бюджету, загальний нагляд за підтримкою законодавства у сфері закупівель, а також видання Вісника держ. закупівель - офіційного друкарського органу даного відомства. Уповноважений орган визначає і способи проведення торгів.

Преференції вітчизняним учасникам тендерів перед іноземними визначені у розмірі 10% ціни тендерної пропозиції, якщо очікувана вартість предмету закупівлі не перевищує суму, еквівалентну:

для товарів EUR200тыс.;

для послуг EUR300тыс.;

для робіт EUR4 млн.

Ще одна умова захисту внутрішнього ринку: якщо предметом закупівлі є послуги або роботи, здійснювані на території України, замовник має право вимагати від іноземної компанії, що бере участь в процесі закупівлі, виконань цих послуг або робіт з використання вітчизняної сировини, матеріалів і робочої сили.

Враховуючи велику соціальну значущість деяких підприємств, а саме Української спілки сліпих, Української спілки глухих і Союзу організацій інвалідів України, незалежно від суми очікуваної вартості закупівлі розмір преференційної поправки повинен складати 15% ціни тендерної пропозиції, навіть за умови участі в процедурі закупівлі тільки вітчизняних виробників.

Причинами відмови претенденту в участі в процедурі закупівлі можуть служити:

-               Доведені корупційні дії (наміри) претендента;

-               Виконавець в установленому порядку визнаний банкротом або проти нього збуджене справа про банкрутство;

-               Посадовець виконавця, відповідальний за здійснення процедури закупівлі, був засуджений по корисливим мотивам, і судимість не знята або не погашена.

Елементом відбору претендентів є кваліфікаційні вимоги для виконавців. Згідно даній нормі, замовник може вимагати від виконавця підтверджуючої інформації з наступних питань:

-               Наявність відповідного дозволу або ліцензії на надання певного виду послуг;

-               Наявність засобів, устаткування і працівників відповідної кваліфікації;

-               Сплата податків і зборів, передбачених законодавством України;

-               Здійснення підприємницької діяльності відповідно до положень статуту;

-               Відсутність підстав для відмови в торгах, передбачених статтею 11 закону від 2000г.

-               Виконання аналогічних договорів.

Держава залишає за собою право відмовитися від укладення оборудки з переможцем тендеру як до, так і після підписання договору про закупівлю. У першому випадку можливо оголошення тендеру що не відбувся.

Якщо операція з якихось непередбачених причин перестала бути вигідною для держави, замовник може за узгодженням з уповноваженим органом внести зміни в будь-яку частину укладеного договору про закупівлю або відмовитися від його виконання протягом місяця з моменту настання непередбачених обставин. Замовник повинен сплатити фактично виконану частину договору, а також компенсувати підприємцю недоотриманий прибуток (невідповідність з Бюджетом, в якому не передбачені такі виплати). (!!!Норма втратила силу згідно з поправками до Закону).

Варіанти отримання держ. замовлення (процедури):

-               Відкриті тендерні торги (найбільш поширений);

-               Торги з обмеженою участю;

-               Двоступінчатий тендер (за оцінками фахівців найширші можливості для зловживань);

-               Процедура запиту цінових пропозицій (котирувань);

-               Закупівля у одного виконавця.

Основною процедурою здійснення закупівель є відкриті торги. Застосування інших процедур закупівель, очікувана вартість яких дорівнює або перевищує EUR100тыс., вимагає узгодження з уповноваженим органом у визначеному ним порядку.

Процедура проведення двоступінчатого тендеру:

-               перший етап: всім виконавцям пропонують подавати попередні тендерні пропозиції без вказівки ціни. Розглядаються лише технічні, якісні та інші характе 747g65h ристики предмету закупівлі, умови постачання. На цьому етапі повинно відбуватися також підтвердження професійної і технічної компетенції виконавців.

-               Після цього замовник може проводити переговори з будь-яким з числа претендентів контракту;

-               Другий етап: всі виконавці подають остаточні тендерні пропозиції, і далі все йде, як і у випадку з відкритим тендером.

Двоступінчата процедура може застосовуватися в наступних випадках:

-         Замовник не в змозі скласти конкретний перелік товарів (робіт) або визначити вид послуг, а також якщо для ухвалення оптимального рішення необхідні попередні переговори з виконавцями;

-         Всі тендерні пропозиції, подані на відкриті торги, були відхилені замовником із-за цінової змови виконавців;

-         Предметом закупівлі є здійснення наукових досліджень, експериментів або розробок, надання консультаційних і інших спеціальних послуг.

Процедура запиту цінових пропозицій може застосуються тільки при невеликих об'ємах закупівель (EUR10тыс. для товарів і послуг і EUR40тыс. для робіт). Використовується цей механізм при покупці серійних товарів, постійно присутніх на ринку. Держ. замовник повинен одержати цінові котирування не менше, чим від 3 постачальників.

Закупівля у одного виконавця може проводитися в специфічних випадках. Наприклад, якщо отримуються витвори мистецтва або об'єкти авторського права, а також якщо з технічних причин по даному товару серед продавців відсутній конкуренція.

Як гарантія при проведенні торгів виступають тендерне забезпечення і грошове забезпечення виконання договору про закупівлю.

Випадки, в яких тендерне забезпечення не повертається учаснику:

-               Відгук або зміна тендерної пропозиції виконавцем після закінчення термінів його подачі;

-               Непідписання виконавцем, який став переможцем торгів, договори про закупівлю;

-               Ненадання виконавцем, що став переможцем торгів, необхідних гарантій виконання договору про закупівлю.

Можливі критерії оцінки тендерних пропозицій:

-               найменша ціна;

-               термін постачання (виконань);

-               якість, естетичні і функціональні характе 747g65h ристики, екологічна чистота;

-               післяпродажне обслуговування;

-               умови розрахунків;

-               наявність економічних переваг у зв'язку з реалізацією даної тендерної пропозиції;

-               експлуатаційні витрати, пов'язані із завершенням будівництва об'єкту;

-               передача технології і підготовка управлінських, наукових і виробничих ресурсів: засобів виробництв, робочої сили і матеріалів для виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг.

Відміна торгів здійснюється, якщо для участь в торгах була подана менше двох тендерних пропозицій або були відхилені всі тендерні пропозиції. Торги визнаються такими що не відбулися, у випадку, якщо ціна найбільш вигідної тендерної пропозиції перевищує суму, передбачену замовником на фінансування закупівлі або якщо здійснення закупівлі перестало відповідати державним потребам унаслідок настання непередбачених об'єктивних обставин (дія непереборної сили). Рішення про відміну торгів замовник повідомляє шляхом публікації оголошення в Віснику державних закупівель з позначення причин.

Важливе значення надається формі договору про закупівлю. Він вступає в силу з моменту його підписання замовником і виконавцем, визнаним переможцем процедури закупівлі і складається тільки у письмовій формі і відповідно до положень Цивільного кодексу.

Вставка: За ряд останніх років за наслідками перевірок КРУ виявлене значна кількість порушень держ. службовцями законодавства у сфері проведення держзакупівель. По-перше, це порушення тендерної процедури (711 випадків порушень з 3300 перевірених бюджетний установ, або 21%). У кожному п'ятому випадку тендери не проводилися взагалі. Частими є випадки службової фальсифікації оформлення документації про проведення торгів без їх фактичного проведення. Також мають місце випадки порушення підрядчиками умов договорів (за пів-року виявлено 14 випадків порушення термінів і 8 кількості постачань). Одній з причин порушень, як показала практика, є нечіткість положень Закону. Зокрема, з приводу предмету договору (це артикул товару, об'єкт під ключ, будматеріали, період закупівлі у одного постачальника. Інший недолік Закону відсутність нижньої межі вартості, з якою необхідно починати процедуру запиту цінових пропозицій і процедуру закупівлі товару у одного постачальника. Недостатньо чітко описані поняття дроблення (може здійснюватися з метою уникнути відкритих торгів) і централізації закупівель (може привести до утиску має рацію конкретних бюджетних організацій). Не врахована специфіка окремих галузей. Крім того, наголошується заборгованість держави по оплаті держзамовлень (на 1.05 2002 211млн.грн. (в т.ч. довгі 2000-2001гг)).

Цей Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок держ. коштів, за умови, що вартість закупівель товарів, послуг дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 2 тис. євро, а робіт 100 тис. євро. Тим самим введена мінімальна гранична вартість, починаючи з якої здійснюватимуться закупівлі;

Дія цього Закону не розповсюджується на випадки, якщо предметом закупівлі є:

              Водо-, тепло- і енергопостачання;

              Водовідведення і обслуговування каналізаційних систем;

              Поштові послуги;

              Послуги електрозв'язку (за винятком мобільної);

              Телекомунікаційні послуги щодо ретрансляції радіо- і телесигналів;

              Послуги щодо перевезень залізничним транспортом.

Процедура закупівлі не може здійснюватися до публікації оголошення про неї в Віснику держ. закупок, окрім випадків застосування замовником в порядку, встановленому цим Законом, процедур торгів (тендеру) з обмеженою участю, запиту цінових пропозицій (котирувань) і закупівлі у одного постачальника.

Застосування процедури торгів з обмеженою участю для закупівлі товарів, робіт і послуг, очікувана вартість яких вимагає узгодження з уповноваженим органом у встановленому ним порядку, крім випадку, коли процедура органів з обмеженою участю застосовується після проведення попередньої кваліфікації учасників;

Застосування процедури закупівлі у одного постачальника вимагає узгодження з уповноваженим органом у встановленому ним порядку, якщо очікувана вартість закупівлі дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 5 тис. євро для товарів і послуг і 100 тис. євро для робіт;

Замовник не має права ділити закупівлю товару, роботи, або послуги на частини з метою уникнути проведення торгів (тендеру).

Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право надавати всі зацікавлені учасники, запрошені замовником шляхом публікації оголошення відповідно до положень статей цього Закону, якщо проводилася попередня кваліфікація учасників;

Під час проведення торгів з обмеженою участю замовник запрошує до участі в процедурі закупівлі учасників, кількість яких могла б забезпечити вибір найбільш вигідної пропозиції і конкуренцію, але не менше два;

Загальний термін здійснення оцінки, порівняння і визначення переможця торгів не повинен перевищувати 30 робочих днів після дня розкриття тендерних пропозицій;

У випадку, якщо для визначення якнайкращої тендерної пропозиції використовуються критерії інші, окрім ціни, в тендерній документації повинен бути визначений (якщо це можливо) їх вартісній еквівалент або питома вага цих критеріїв в загальній оцінці тендерних пропозицій. Питома вага цінового критерію не може бути нижче 70%;

Замовник може здійснювати закупівлю шляхом застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) щодо товарів і послуг, для яких існує постійно діючий ринок, і за умови, що вартість їх закупівель не перевищує суму, еквівалентну 20 тис. євро;

Виключаються такі підстави для проведення закупівлі у одного виконавця: 1)- закупівлі, що здійснюються за цінами, які значно нижче ринкових і діють дуже короткий час, 2)- закупівлі послуг на проведення наукових досліджень і розробок, медичних і побутових послуг;

Замовник не може вносити зміни в договір закупівлі або відмовитися від його виконання. Це буде можливо тільки при відповідному рішенні суду або з обопільної згоди сторін, що уклали договір.

Довідка. У 2003г. держава планує купити товарів і послуг на 13 млрд. грн. Приблизно половину цієї суми планується витратити на тепло-, водо-, енергопостачання, поштові послуги і залізничні перевезення (за даними Департаменту державних закупівель і оборонного замовлення Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України). Друга половина грошей буде витрачена на закупівлю різних товарів і оплату робіт.

3.2.2. Теорія державних замовлень

Основні питання:

А. Держава як покупець.

Б. Проблеми, пов'язані з проведенням держ. тендеру.

  1. Прокляття переможця;
  2. Стратегічна поведінка;
  3. Опортуністична поведінка;
  4. Картелі учасників тендеру (змова).

В. Порядок проведення конкурсів на розміщення держ. замовлень (Німеччина).




  1. Огляд нормативної бази;
  2. Проблеми і недоліки процесу розміщення держ. замовлень.
  • Формальні обмеження;
  • Прийнятна ціна.

Г. Пропозиції щодо реформування механізму проведення тендерів.

    1. Перевага другої прийнятної ціни (правило Вікрея)
    2. Заохочувальні договори

А. Держава як покупець

Найбільш старим і випробуваним методом проведення держзакупівлі, що знижує вірогідність корупційної поведінки чиновників є аукціон. При розміщенні держзамовлень часто уживається тотожне поняття тендер. При проведенні тендеру відповідальний за держ. закупівлі чиновник збирає заявки по всім пропозиціям, розглядає їх і присуджує перемогу тому оференту (учаснику), який запропонував найменшу ціну (при дотриманні інших умов).

Головний постулат: держава повинна проводити закупівлі товарів, робіт і послуг на максимально вигідних умовах. Це відображає прагнення всіх платників податків. Основна ідея полягає в економному витрачанні державних коштів. На практиці ця вимога не завжди виконується.

Б. Проблеми, пов'язані з проведенням держ.тендеров.

Традиційна форма проведення держ. тендеру передбачає надання переваги тому учаснику тендерних торгів, який запропонував найменшу ціну (правило мінімальної ціни). В цьому випадку можна допустити, що цей метод забезпечить визначення найбільш вигідної ціни розміщення замовлення і пошук підрядчика (постачальника), який в змозі виконати замовлення з найменшими власними витратами. З погляду платників податків такі умови держ. закупівель були б найбільш прийнятними. Для народного господарства в цілому це дало б можливість досягти максимальної ефективності пропозиції, завдяки чому витрачалися б мінімальні об'єми ресурсів. В той же час детальніші дослідження механізму держ. тендерів показує, що в простих ситуаціях ці очікування не завжди збуваються.

1.            Прокляття переможця.

Якщо порівнювати витрати на виконання дрібних приватних замовлень і великих державних через тендери, то виявляється, що їх питома вага в останньому випадку більше.

Припустимо, що всі учасники (i) тендеру мають однакові шанси на отримання замовлення і можуть виконати його з однаковим рівнем витрат (к). Вони не мають вірогідної інформації про рівень фактичних витрат (тих, які будуть насправді). Одні оцінюють їх дуже високо, інші дуже низько. Відхилення (е), які при цьому допускаються, абсолютно незалежні. Для індивідуальної пропозиції (в) діє умова: у = к+е. Таким чином, в основу ціни пропозиції покладені реальні витрати до. Спочатку абстрагуємося від можливості стратегічної поведінки оферентів, направленого на підвищення рівня доходу. Розподіл ціни пропозиції учасників тендеру представлене на мал. При чималому числі спостережень розподіл нормальне.

Якщо всі учасники тендеру мають однакові витрати, метод мінімальної ціни буде зведений до вибору пропозиції, скалькульованої за найменшою ціною. Учасник-переможець в процесі виконання замовлення одержить збитки. Якщо ж витрати будуть різними, то використання правила мінімальної ціни приведе до того, що перевага одержить претендент (учасник тендеру, оферент), який, ущемляючи власні інтереси, недооцінив реальний рівень своїх витрат або спеціально їх занизив. Таким чином, індивідуальна раціональна поведінка приводить до колективної нераціональності. І до збоїв в ринковому механізмі.

Ефект прокляття переможця: якщо учасник завищує свої витрати, то ризикує втратити замовлення, але якщо оферент все-таки виграв тендер, то він їх істотно занизив. Щоб уникнути перспективи прокляття переможця, учасник повинен включити в свою калькуляцію витрати на формування резерву надбавки на випадок ризику селекційного відбору. Тим самим здійснюється відхід від прокляття переможця і на це місце вже претендує інший учасник. Тепер уже він повинен зайнятися удосконаленням своєї стратегії. Т.ч. здійснюється взаємне навчання всіх учасників тендеру, яке хоч і не запобігає ефекту, але істотно його знижує.

2. Стратегічна пропозиція.

Попередні міркування виходили з припущення про те, що немає впливу на поведінку оферента пропозицій інших учасників. При значній кількості учасників з різним рівнем планових витрат шкала пропозицій може була б заповнена повністю. При цьому оферент не зміг би перемогти, якби ціна його пропозиції була б вища за його собівартість. Тоді ціна пропозиції рівна собівартості. Але насправді учасників не так багато. Учасник тендеру може збільшити свій прибуток, якщо має інформацію, що РР пропозиції всіх інших учасників значите6льно перевищують мінімальну Р його власної пропозиції. Тоді він діятиме в довгостроковій перспективі, збираючи інформацію про очікувані витрати і РР своїх конкурентів. Кінцева Р пропозиції буде визначаться (крім усього іншого) оцінкою рівня ризику і прогнозованої поведінки інших учасників. Отриманий результат не завжди буде найбільш ефективним, оскільки відібрані т.ч. претенденти не завжди виконують замовлення при мінімальних витратах.

3. Опортуністична поведінка.

Пов'язано з існуванням замовлень, вартість яких неможливо чітко ідентифікувати. Наприклад, якщо для виконання замовлення потрібні попередні розробки. Це ускладнює сам процес проведення тендеру. Неможливості застосувати правило найменшій Р. виникає ідея про договори на відшкодування собівартості проекту. У свою чергу, цей метод не створює стимулів для економного витрачання засобів. Більш того, після підписання договору виникає можливість для завищення рівня витрат. В той же час розривши договори проблематичний, оскільки до моменту виявлення проблеми вже зроблені значні вкладення. І пошук нових виконавців пов'язаний із зайвими витратами.

4. Картелі учасників тендеру (змова).

Наявність значного масиву фактів картельної змови в значній мірі обумовлене самими інструкціями щодо механізму розміщення замовлень. Також існують властиві тендерам елементи, які сприяють створенню картелів. Створення картелів на ринках приватних послуг нерідко ускладнюється тим, що пропоновані послуги є конкурентними і конфіденційними, а вартість, яка у результаті виплачується, не підлягає розголошуванню. Зовсім інша ситуація складається при розміщенні держ. замовлень. Тут послуги (роботи) повинні бути чітко специфікованими по певним критеріям. Оферент, бажаючи узяти участь в картельній змові, зацікавлений в цьому об'єднанні тільки унаслідок узгодження одного компоненту Р пропозиції. Вона стане загальновідомою, як тільки буде складений тендерний договір. Це означає, що порушник картельного договору може бути легко ідентифікований або, як мінімум, одержить від них попередження.

Висновок: тендери служать цілям стимулювання конкуренції в галузі держ. замовлень, але вони її не гарантують.

В. Порядок проведення конкурсів на розміщення держ. замовлень.

1.Огляд нормативної бази.

З метою запобігання порушенням конкурентного середовища при розміщенні замовлень в Німеччині в 20-30-х рр. було прийнято Положення про порядок проведення конкурсів на розміщення держ.заказов. Його складовими частинами є Порядок видачі замовлень на будівельні роботи (VOB) і Порядок видачі замовлень на постачання товарів і виконання послуг (VOL).

Кожний з цих нормативних документів складається з трьох розділів А, Б, С. Розділ А регламентує процедуру надання замовлення, зокрема механізму відбору учасників тендеру. Розділ Би регулює відносини між партнерами за договором, а З містить чисто процедурні розпорядження. Останні зміни в VOB датовані 1973г., у VOL 1984.

Цими розпорядженнями передбачається три форми розміщення держ. замовлень:

              Відкритий тендер;

              Обмежений тендер (з попередньою класифікацією);

              Вільне розміщення.

При відкритому тендері інформація про нього публікується у відповідних засобах масової інформації; до конкурсу допускається яке бажане кількість учасників. При обмеженому тендері до конкурсу допускається від 3 до 8 учасників. У обох випадках винна виконаються чітко встановлена процедура допуску до тендеру. На відміну від цього вільне розміщення замовлень не визначається формальними процедурами. Тому замовник може самостійно ухвалювати рішення про стратегію розміщення замовлень.

Одночасно замовник не наділений свободою вибору між 3-мя формами розміщення замовлень. Більш того, він зобов'язаний спочатку вивчити можливості проведення відкритого тендеру. Якщо перспективи не на користь цього варіанту, він зважує можливість проведення обмеженого тендеру, і лише тоді, коли і ця форма не підходить, може звернутися до вільного розміщення замовлення. Обмежений тендер є необхідним, якщо для виконання замовлення буде потрібно, наприклад, виняткова надійність і конфіденційність відносин між сторонами, досвід роботи і т.д. Вільне розміщення замовлень може проводитися, якщо йдеться, наприклад, про виконання проектний-конструкторських робіт, результат яких не піддається абсолютно точному опису, або якщо замовлення є надзвичайно терміновим.

2. Проблеми і недоліки процесу розміщення держ. замовлень.

а) Формальні обмеження.

На думку ряду фахівців окремі нормативні акти щодо відкритих і обмежених тендерів містять дуже суворі розпорядження щодо процедури їх проведення. Чіткій регламентації підлягають: вигляд, спосіб, порядок відбору пропозицій, форма їх подачі, критерії оцінки при виборі. Метою цих розпоряджень є досягнення максимальної об'єктивності відбору, а також запобігання корупції і клановості при розміщенні замовлень. Існує думка, що щодо відкритих тендерів досягнення цієї мети реальніше, оскільки до певної міри гарантується законодавством, в той же час при обмеженому тендері реалізація цієї мети є спірною із-за нечисленності учасників. При вільному розміщенні які-небудь формальні обмеження знімаються і їх розпорядження про процедуру проведення тендеру не зачіпають.

В результаті через відкриті тендери, які проводяться за чітко певними правилами, розміщується найменша частина держ.заказов. Наприклад, за статистичними даними, замовлення федерального відомства по оборонній техніці на постачання озброєння розміщується таким чином: приблизно 2% - через відкриті тендери; приблизно 9% - через обмежені тендери і приблизно 90% - шляхом вільного розміщення (1979-1981гг).

б) прийнятна ціна.

Центральне місце в системі тендерних інструкцій займає розпорядження про розміщення замовлення за прийнятною ціною. Воно стосується всіх трьох форм. Цитата: Замовлення . повинні розміщуватися після прийнятної Р серед учасників, які мають досвід виконання даних робіт, володіють високим рівнем продуктивності і надійності (п.3 VOL і п.2 VOB).

Але законодавство не дає чіткого визначення поняття прийнятна Р. У п.25 VOL наголошується: найекономічніше вигідна Р пропозиції. Хоча довше наголошується, що найменша Р пропозиції . не може бути єдино вирішальним критерієм.

Порядок встановлення цієї Р регламентується такими положеннями:

(1)         Відповідно до п.25 VOB пропозиції, Р яких знаходиться в явній невідповідності з розміщуваним замовленням, автоматично виключається з розгляду.

(2)         Діапазон вибору прийнятної Р звужується і вибір спрощується при переході від відкритого тендеру до обмеженого або вільного розміщення, оскільки при цьому замовлення, як прищепило, одержують тільки фірми з великим досвідом виконання подібних робіт. Для використання даних методів необхідно подати кваліфіковані обгрунтування.

(3)         Прийнятну Р можна визначити шляхом калькуляції витрат на виконання замовлення. Йдеться про Р, яка покриває Сб. Цей метод застосовується тільки за наявності певних умов (п.5 VOB) (знижує корупцію).

Описані розпорядження направлені на зменшення діапазону розсіювання РР пропозиції, а, отже, проти виникнення ситуації прокляття переможця. Але за допомогою цих розпоряджень створюються сприятливі умови для формування картелів.

Нестабільність, властива картелям, що створюються на відкритих ринках, в даному випадку не виявляється (положення учасника на відкритих ринках значно поліпшується, коли він, покидаючи картель, таємно знижує свої РР і внаслідок цього збільшує об'єми реалізації (а, отже, і прибуток) за рахунок інших продавців. Аналогічне прагнення всіх членів картеля веде до його розпаду.

У сфері держ. замовлень складається інша ситуація. В даному випадку вихід з картелю буде пов'язаний з певною загрозою, оскільки він ризикує, що запропонована їм найменша Р із самого початку буде відхилена із-за явної невідповідності запропонованому замовленню або у разі обмеженого тендеру і вільного розміщення через невідповідність загальним умовам.

Крім того, стабільність картелю, створеного і діючого у сфері держ. замовлення, підтримується тим, що, у відмінність, від вільного ринку, де дані про цінові параметри операції є комерційними таємно, при держзамовленні стає надбанням громадськості на першу вимогу будь-якого учасника тендеру (т.т. сам картель має можливість відстежувати).

Створення стійких картелів знижує цінову конкуренцію. Як прищепило, наслідком цього є посилення конкуренції на якомусь іншому рівні. Типовим проявом захисної реакції з боку конкурента може стати, наприклад, конкуренція за якість. Це, у свою чергу, може привести до надмірного підвищення рівня витрат. Наприклад, споруди можуть зводитися з використанням надзвичайних дорогих матеріалів, навіть якщо це не обумовлено виробничою необхідністю. Рахункова палата і Союз платників податків періодично повідомляють про такі випадки в ЗМІ. Викликаний картелем зсув акцентів в конкуренції може розповсюдитися і на інші ринки. Наприклад, існує велика вірогідність того, що будівельні підприємства, в яких унаслідок формування картелю виникли зайві виробничі потужності, прагнутимуть перемісити їх на ринок приватних будівельних послуг і там підсилити конкурентну боротьбу. Це штучна конкуренція. Наслідки її дії можуть бути руйнівними.

Висновок: Основні позитивні і негативні моменти VOB і VOL. Ці нормативні акти сприяють усуненню загрози виникнення стану прокляття переможця, але вони створюють сприятливий клімат для формування картелів, непомірного зростання народногосподарських витрат і переміщенню руйнівної конкуренції на інші ринки. Крім того, цілий радий проблем, пов'язаних з розміщенням держ. замовлень, взагалі не знайшов відображення в цих актах. Йдеться про проблему стратегічної поведінки, яка має місце за наявності олігополії і у разі опортуністичної поведінки партнерів за договором, зокрема, при розміщенні замовлень на науково-технічні роботи.

Г. Пропозиції щодо реформування механізму проведення тендерів.

1.      Перевага другої прийнятної ціни (правило Вікрея)

В. Вікрей (1961г.) показав, що можна уникнути проблеми, що виникає при визначенні переможця тендеру по критерію найменшої Р, коли додатковий прибуток перетворюється на стратегічну змінну, що може привести до отримання переваги іншим учасником, а не тим, який згоден виконати замовлення з найменшими витратами. (недоліки картельних обговорень; існування ринку, де РР вище).

Пропозиція полягає в наступній: віддати першість хоч і найбільш ефективному (з найменшою Р) учаснику аукціону, але по Р другого найбільш прийнятної пропозиції. За так званим правилом Вікрея підрядчик, який виграв тендер, одержує компенсацію, величина якої перевищує його власну пропозицію. Але різниця між найменшою і 2-ою прийнятною Р із-за її визначення по зовнішнім критеріям не піддається попередньому стратегічному розрахунку. Оскільки учасник тендеру не може впливати на величину прибули, найбільш оптимальним для нього буде пропозиція Р, яка відповідає його витрата; тим самим він вимушений розголосити свої реальні витрати. Це, у свою чергу, гарантує, що перевага одержить учасник тендеру, який насправді має найменші витрати.

Доказ того, що учасник, який здійснив пропозицію по Р, яка не відповідає рівню його витрат, або втрачає додатковий прибуток, або взагалі одержує збитки.

Нехай

bi - Р пропозиції учасника (i) при загальній кількості претендентів (n);

bj Р пропозиції інших учасників, j=i;

b2 Р найменша Р пропозиції;

ki витрати учасника (i), тобто економічні витрати альтернативного втраченого замовлення.

Ситуація 1: ki bj для всіх j=i. Це означає, що рівень витрат учасника (i) нижче Р пропозиції інших учасників тендеру. Якщо учасник (i) здійснить сові пропозицію по Р bi = ki, він одержує перевагу у замовника і зможе реалізувати прибуток у розмірі b2 - ki. Яка-небудь інша стратегія не принесе йому більшого прибутку. Так, якщо він підвищить Р своєї пропозиції, але не вище за рівень пропозиції (bj) інших претендентів (bi <bj), то він, як і раніше, одержить прибуток у розмірі b2 - ki. При підвищенні Р пропозиції вище рівня (b2) він втратить шанс виграти цей заказ і одержати прибуток.

Ситуація 2: ki>bj для j=i. Це означає, що витрати учасника (i) перевищують Р принаймні однієї пропозиції (j). Якщо учасник робить пропозицію по Р, яка відповідає розміру його витрат bi = ki, він програє тендерний конкурс і не може одержати прибуток, хоч і не повчить збитків. У разі пропозиції ним Р, нижче bj (bi<bj ), він одержав би замовлення, але в результаті його виконання одержав би збитки (b2 - ki < 0).

За даних обставин для учасника тендерного конкурсу найбільш оптимальною буде пропозиція (bi = ki). Воно зможе гарантувати йому уникнення збитків при виконанні замовлення і навіть отримання прибули.

Деякі автори вважають, що аукціонні торги мають такі ж властивості, як і правило Вікрея. При цьому методі аукціоніст робить пропозицію від найвищої до найменшої Р і того учасника, який при РР, які поступово знижуються, ще згоден узяти замовлення, одержує перевагу після проголошеної аукціоністом Р. Она або відповідає Р передостанньої пропозиції, або значно менше її.

Оцінка правила Вікрея.

Істотна перевага цього прищепила полягає в тому, що в умовах конкуренції учасник тендеру, який пропонує найбільш низький рівень витрат, завжди має можливість виграти замовлення. Якщо його Р перевищуватиме рівень витрат, ця частина тягаря буде перекладена на платників податків. Але діапазон прибутку не може бути більше, ніж (b2-ki). В цьому випадку Р розміщення замовлення співпадатиме з прийнятною Р, що значно понизить загрозу виникнення ситуації прокляття переможця, хоч і не ліквідовує її остаточно. Перевага цього методу його простота застосування.

Недоліки цього методу можна об'єднати в 4 групи:

По-перше, інститут, відповідальний за розміщення держзамовлення, повинен мати високий рівень довіри. Він не повинен піддаватися спокусі, наприклад, додатково понизити рівень Р другої прийнятної пропозиції з метою реалізації пропозиції по найменшому Р.

По-друге, учасники тендерних торгів під час пропозиції своїх РР знають тільки мінімальну Р своєї пропозиції. До цього моменту вони не володіють ніякою інформацією про фактичний рівень РР, а тому і про можливі прибутки. Проте така невизначеність не викличе серйозних наслідків, оскільки учасники ніколи не будуть розчаровані в своїх очікуваннях. Як мінімум їх прибуток завжди буде рівний прибутку від альтернативного проекту.

По-третє, Р не буде визначена, якщо на ринку існує тільки одні претендент. В цьому випадку тендерні торги або проводитимуться повторно, або буде розрахована Р, яка компенсує Сб виконання замовлення.

По-четверте, даний метод створює сприятливі умови для формування картелів. При застосуванні правила Вікрея картель учасників тендеру стабільніший, чим при застосуванні правила найменшим Р.



Обгрунтуємо останнє положення детальніше. Для цього розглянемо ринок, який складається з n учасників; всі вони учасники картеля. При використанні правила найменшої ціни ціна пропозиції вибраного картелем претендента складається з суми його витрат (ki) і заздалегідь узгодженого додаткового картельного прибутку P (bi = ki +P). Інші учасники тендеру пропонують ціну bi < bj. При використанні правила Вікрея учасник (i) пропонує ціну, яка відповідає його витратам bi = ki, тоді як пропозиції інших претендентів перевищують рівень витрат і додатковому прибутку даного учасника, а саме bj>ki + P. З метою підтвердження тези про відносне сприяння правила Вікрея процесу створення картелів покажемо, що при використанні даного правила учасник, потенційно готовий вийти з складу картелю, менше зацікавлений в цьому, чим при застосуванні правила найменшої ціни. Стимули до проведення власної цінової політики значною мірою обуславливаются співвідношенням рівня витрат учасника, який виходить з складу картелю, і витрат делегованого картелем претендента. При цьому можливі такі випадки:

А) Витрати учасника, який покидає картель (d), рівні витратам делегованого картелем підрядчика (kd = ki).

(1)                            При використанні правила мінімальної ціни для отримання обговореного прибутку (Р) учасник (d) повинен запропонувати ціну, меншу нескінченно малу величину (bd = bi -е) від ціни пропозиції учасника (i). Причому розмір (P) визначає доцільність такої стратегії. У зв'язку з цим картель, який прагне зберегти свою стабільність, не повинен встановлювати дуже високий рівень додаткового прибутку. Непрямий вплив при цьому здійснює конкуренція.

(2)                            Зовсім інша ситуація спостерігається при застосуванні правила Вікрея. За даних обставин учаснику (d) абсолютно не вигідно розривати картельну угоду. Пропозиція учасника (i) орієнтована на його витрати (bi =ki). Оскільки (d) має такі ж витрати, вихід з складу картеля не принесе йому ніякого прибутку. При цьому він зможе лише покрити свої витрати. Тому навряд чи у нього з'являться мотиви для виходу з картелю.

Б) Витрати учасника, який покидає картель, не співпадають з витратами делегованого картелем претендента (kd = ki).

(1)    У цій ситуації правило найменшої ціни також не створює передумов для стабільного функціонування картелю:

якщо kd < ki, то учасник, який покидає картель, за допомогою граничного збиття ціни картельної пропозиції одержить прибуток, величина якого значно перевищить рівень Р і складе Р + ki kd. Це підвищує стимули для порушення картельної угоди;

умова kd >ki створює для учасника (d) привабливі перспективи при виході з картеля. Хоча його прибуток і буде нижчий за рівень прибули P (P +ki kd), він все ж таки достатньо високий, щоб зберігся інтерес до розриву угоди.

(2)    У разі застосування правила Вікрея вихід з складу картелю до певної міри може бути вигідним, хоч і не завжди, а прибуток значно менше, ніж при виконанні правила найменшої ціни:

перш за все розглянемо ситуацію, коли kd <ki. В цьому випадку учасник, який покидає картель, виграє замовлення, але одержує прибуток у розмірі ki, kd, рівень якої не змінитися, поки ціна учасника (i) відповідає його витратам;

якщо діє kd > ki, то (d) при виході з картелю не має ніякої можливості повисить свій прибуток. Картельна угода залишається в силі.

Очевидно, що при використанні правила Вікрея стабільність картелю залежить і від розподілу витрат учасників. Ще раз звернемося до попередніх випадків. Якщо учасник, який покидає картель, є достатньо рентабельним, то різниця (ki kd) буде для нього значній. Таким чином, якби він одержав навіть весь картельний прибуток (Р) як премію за виконання картельних зобов'язань, він би опинився в гіршому положенні, чим при порушенні картельної угоди шляхом пропозиції ціни, яка відповідає його власним витратам. Аналогічні проблеми, які стосуються стабільності картельної угоди, можуть виникнути, якщо підприємець надає картелю явно неправдиву інформацію про рівень своїх витрат. Це безпосередньо впливає на калькуляцію бази для розрахунку картельної оцінки.

Не дивлячись на те, що правилу Вікрея властива прихована тенденція до створення картелів, завдяки його здатності протидіяти стратегічній поведінці учасників тендеру воно все-таки є хорошим альтернативним варіантом.

2. Заохочувальні договори

Особливі проблеми при розміщенні держзамовлень виникають у разі зростання рівня витрат в процесі їх виконання (це спостерігається, наприклад, при розміщенні науково-дослідних робіт для військово-промислового комплексу). У даних обставинах майже неможливо специфікувати послуги і тим більше дати точну оцінку рівня витрат. Внаслідок цього при укладенні договорів часто приймаються ціни, які компенсують Сб проекту, і це сприяє підвищенню витрат.

З метою обмеження такої тенденції Федеральне міністерство Оборони, за прикладом уряду США, ввело практику укладення заохочувальних договорів. При цьому витрати, подані в тендерних пропозиціях, приймаються як планові. Якщо ж виконавець проекту перевищить цей рівень затрать, тоді він в певному співвідношенні (наприклад, 50:50) братиме участь в їх покритті; якщо ж, навпаки, він заощадить ресурси, то в такому ж співвідношенні одержить прибуток. Заохочувальні договори мають істотні переваги в порівнянні з договорами за фіксованими цінами і за ціною, яка компенсує Сб проекту. (1- 100%; 2- 0% участі підрядчика в зміні витрат). Вони діють як страхові договори з пайовою участю страхувальника в компенсації збитків.

Проблема, пов'язана з дією заохочувальних договорів, може полягатимуть в тому, що зацікавленість в них проявлятимуть підрядчики з великим ризиком витрат, в той же час як інші підрядчики діятимуть на ринках приватних замовлень, де домінують фіксовані ціни. Для отримання прибули, рівній тій, що можна одержати на приватному ринку, рентабельні підприємства вимушені будуть підвищувати Р своєї пропозиції, оскільки при реально низькому рівні витрат вони повинні ділити додатковий прибуток із замовником. На противагу цьому порівняно неефективний підрядчик, який насилу покриває витрати свого виробництва, пропонуватиме Р, яка відповідає його витратам. Тим самим як на приватному ринку, так і при виконанні держ. замовлення він одержить однаковий (нормальну) прибуток. У такий спосіб здійснюється конкурентний вибір учасників держ. тендерів. Та все ж підприємство, з яким поміщений заохочувальний договір, має обмежені стимули підтримувати витрати в певних рамках. В цьому випадку виникає своєрідний моральний ризик.

Виникає дилема: з одного боку, реалізація фіксованої Р представляється неможливою, оскільки проект характе 747g65h ризується високим ступенем ризику, з іншої договірний розподіл витрат спричиняє за собою конкурентний вибір і моральний ризик. На думку М. Кейнса (1975), вихід з цього положення може полягатимуть у встановленні плаваючого % власної участі виконавця замовлення при висновку заохочувальних договорів. За таких умов процедура здійснення пропозиції повинна проходити в 2 етапи. На 1-му тендерний комітет на основі пропозицій, які прийшли, робить дослідження ринку. При цьому всі пропозиції групуються по критерію РР і рівню пайової участі в компенсації додаткових витрат. На 2-му етапі органи, відповідальні за розміщення замовлень, в ході додаткових переговорів поступово підвищують рівень пайової участі учасників. Це змусить їх переглянути свої калькуляції. Нерентабельні підприємства, які робили ставку на низький рівень своєї пайової участі, вимушені будуть підвищувати Р своєї пропозиції значно вище, ніж рентабельні підприємства. Може виникнути ситуація, коли високорентабельне підприємство понизить Р своєї пропозиції. Для реалізації норми прибули, яка діє на ринку приватних послуг, при низькому рівні пайової участі, вони, навпаки, вимагатимуть підвищення РР.

Т.ч., ідентифікуються нерентабельні підприємства, оскільки вони не будуть в змозі заховати за низькими рівнями пайової участі свою збитковість. Висновок: якщо щодо проектів з високим ступенем ризику не можна уникнути укладення заохочувальних договорів, то гнучкою повинна залишитися ставка пайової участі, що, як відомо, передбачає необхідність проведення доп. переговорів, не передбачених діючим порядком розміщення замовлень.

Висновок: мета підвищення ефективності процедури розміщення держзамовлень полягає у вигіднішому придбанні органами держ. власті споживчих і інвестиційних благ. При цьому право на виконання замовлень повинен одержати учасник, який пропонує найменший рівень витрат (критерій ефективності) і найменшу Р (ціновий критерій). Як правило, для пошуку такого оферента найбільш застосовним є правило найменшої Р. Але при його використанні існує небезпека виникнення ситуації прокляття переможця. Ці недоліки законодавець прагне усунути за допомогою VOB і VOL, в яких даний регламентований порядок розміщення замовлень після прийнятної Р, що, проте, створює сприятливий клімат для формування тендерних картелів. Прищепило найменшій Р, навпаки, при обмеженій кількості учасників тендеру сприяє їх стратегічній поведінці. Проте, це метод втрачає свою привабливість при розміщенні проектів підвищеного ризику. Відмічені недоліки у принципі можна подолати, використовуючи замість правила найменшої Р метод видачі замовлень найбільш прийнятному учаснику (підрядчику) після 2-ої прийнятної Р або ж укладаючи договори про розподіл витрат з гнучкою ставкою пайової участі. Проте, законодавче закріплення цих методів є проблематичним.


Питання для самоперевірки та самостійної роботи:

1.      Яка об'єктивна основа розподілу методів державного регулювання на прямі і непрямі (опосередковані)? У зв'язку з чим держава застосовує, як правило, обидва варіанти?

2.      Поясните логіку розподілу державних заходів на адміністративні, економічні й інституціональні.

3.      По яких класифікаторах розподіляються методи ДРЕ?

4.      Що таке адміністративні засоби регулювання? Чим вони відрізняються від економічних засобів?

5.      Чому адміністративні засоби застосовуються в ринковій економіці?

6.      Раскажіть про види адміністративних засобів і їх дію.

7.      В яких сферах використовуються адміністративні засоби? В яких сферах їх використання найбільш доцільне?

8.      Чим визначаються межі застосування адміністративних інструментів ДРЕ в ринковому господарстві?

9.      Що визначають Закони, законодавчі і нормативні акти?

10.  Які функції Законів, законодавчих і нормативних актів (Укази, Розпорядження і т.п.)?

11.  Які Закони діють в Україні щодо регулювання економічних процесів?

  1. Що таке інститут? У якому стані знаходиться інституційна політика в Україні?
  2. Як діє інструмент ДРЕ моральне переконання? Які умови його ефективного використання?
  3. Що таке добровільна угода?
  4. Які характе 747g65h рні риси прямих та непрямих методів ДРЕ?
  5. Переваги та недоліки прямих та непрямих методів ДРЕ?
  6. В чому полягає специфічність державного сектора як регулятора економіки?
  7. Що дає держ. замовлення підприємцю?
  8. Що дає держ. замовлення державі?
  9. Хто такий Учасник процедури закупівлі?
  10. Які існують преференції при проведенні державних закупівель?
  11. Що може служити причинами відмови претенденту в участі в процедурі закупівлі?
  12. Охаракте 747g65h ризуйте процедура проведення двоступінчатого тендеру.
  13. Коли проводиться процедура запиту цінових пропозицій? Які умови повинен виконати замовник?
  14. Коли може проводитися закупівля у одного виконавця? Які особливості проведення цієї процедури?
  15. Можливі критерії оцінки тендерних пропозицій?

27.  Які проблеми можуть виникнути при проведенні держ. Тендеру?

  1. Що означає термін Прокляття переможця?
  2. В чому проблеми стратегічної поведінки претендента на отримання державного замовлення?
  3. Чим загрожує державі опортуністична поведінка можливого учасника торгів?
  4. На чому базуються картелі учасників тендеру (змова) та проблеми, повязані з їх створенням?
  5. Охаракте 747g65h ризуйте термін прийнятна ціна.

33.  Пропозиції щодо реформування механізму проведення тендерів.

  1. Перевага другої прийнятної ціни (правило Вікрея).
  2. Чим вигідні (невигідні) заохочувальні договори державі (виконавцю)?


Тести:

1.             За формами впливу методи державного регулювання економіки бувають:

а) прямі та непрямі;

б) правові та адміністративні;

в) економічні та політичні;

г) не існує таких методів.

2.            За способами впливу методи державного регулювання бувають:

а) правові та економічні;

б) адміністративні та пропагандистські;

в) інтуїтивні;

г) усі разом.

3.            Правові методи державного регулювання економіки передбачають:

а) створення сприятливих економічних умов розвитку країни;

б) використання законодавчої бази, що регламентує розвиток основних

економічних процесів;

в) вдосконалення нормативних актів;

г) використання пропаганди здорового способу життя.

4.            Інструментами державного регулювання економіки є:

а) державні замовлення на виробництво продукції;

б) операції з державними цінними паперами;

в) облікова ставка НБУ;

г) усі разом.

5.            Державне замовлення це

а) потреба країни в продукції (роботах, послугах), необхідній для виконання державою своїх функцій;

б) договір між державою і виробником;

в) форма закупівлі продукції (робіт, послуг), яка передбачає вибір виробника шляхом оцінювання його пропозицій;

г) засіб задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах);

д) комплект документів, в якому визначено організаційні та правові зобовязання держави та підприємства.


Теми есе та дискусій:

1.      Ваша оцінка структури методів ДРЕ в Україні і рекомендації щодо майбутнього?

2.      Доведіть, що економіка може виграти від створення картелів.

3.      Які вади має сучасне законодавство України відносно державних закупівель? Пропозиції щодо його покращення.

4.      Сучасний стан адміністративних методів ДРЕ: успіхи, протиріччя і проблеми реалізації.


Теми досліджень:

1.            Визначте найбільш вживані методи ДРЕ в Україні на сучасному етапі розвитку економіки, визначте їх питому вагу, дайте їх характе 747g65h ристику та простежте зміну пріоритетів.

2.            Оцініть відповідність теорії держзамовлень і практики державних закупівель в Україні.

3.            Місце державних закупівель в практиці економічної діяльності держави (порівняльна характе 747g65h ристика стану питання в Україні та будь-якій розвиненій країні).


Основні терміни:

Інструментарій ДРЕ

Методи державного регулювання економіки

Форми методів ДРЕ

Прямі методи ДРЕ

Непрямі методи ДРЕ

Адміністративні методи

Економічні методи

Інституціональні методи

Державні замовлення

Замовник

Розпорядники державних коштів

Державні кошти

Учасник процедури закупівлі

Договір про закупівлю

Переможець процедури закупівлі

Спеціально уповноважений центральний орган

Преференції

Процедури торгів

Відкриті тендерні торги

Торги з обмеженою участю

Двоступінчатий

Процедура запиту цінових пропозицій (котирувань)

Закупівля у одного виконавця

Аукціон

Тендер

Правило найменшої ціни

Прокляття переможця

Стратегічна пропозиція

Опортуністична стратегія
Картель учасників тендеру

Відкритий тендер

Обмежений тендер

Вільне розміщення замовлень

Прийнятна ціна

Правило Вікрея

Договір з фіксованою ціною

Договір на відшкодування собівартості проекту

Заохочувальні договори.


Практична робота:

Завдання №1.

Намалювати схему, яка б відобразила взаємозвязок методів державного регулювання економіки.

Завдання №2.

1.            Ознайомитись з відповідним Законом, Постановами КМУ, Розпорядженнями відповідних міністерств, Постановами НБУ;

2.            Провести імітацію тендера на закупівлю товарів, робіт або послуг для державних потреб.


Рекомендована література основна:

1. Закон України Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 20, ст.148.

Рекомендована література додаткова:













Document Info


Accesari: 10387
Apreciat:

Comenteaza documentul:

Nu esti inregistrat
Trebuie sa fii utilizator inregistrat pentru a putea comenta


Creaza cont nou

A fost util?

Daca documentul a fost util si crezi ca merita
sa adaugi un link catre el la tine in site

Copiaza codul
in pagina web a site-ului tau.




Coduri - Postale, caen, cor

Politica de confidentialitate

Copyright Contact (SCRIGROUP Int. 2019 )