СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОБРАННЯМ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ

контроль за обранням запобіжного заходу взяття під варту

Конституція України (ст.ст. 29 – 31), міжнародні документи у сфері захисту прав людини, зокрема Загальна декларація прав людини (ст.9), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст.9), Конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст.5) передбачають систему гарантій прав людини на сво­боду та особисту недоторканність.

Однією з найважливіших гарантій, що обмежує право кожного на свободу та особисту недоторканність, є судовий поря-док обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Законом України від 21 червня 2001 р. були внесені суттєві зміни та допов­нення у чинне кримінально-процесуальне законодавство, зокрема змінена про­цедура обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків перебування під вартою. Механізм обрання запобіжного заходу у ви­гляді взяття під варту удосконалюється, про що свідчить Закон України від 03 квітня 2003 р. “Про внесення змін до КПК України”.

У разі наявних підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчий, орган дізнання за згодою прокурора або сам прокурор вносить подання до суду. Подання має бути розглянуто протягом 72 год. з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Якщо йдеться про застосування даного запобіжного заходу щодо особи, яка перебуває на волі, закон не передбачає строків розгляду суддею подання. Як правило, це питання потребує термінового вирішення, тому не слід зволікати з його розглядом.

Процесуальний закон не містить вимог до змісту та форми подання слід­чого. Вбачається, що в ньому повинно бути зазначено: відносно якої особи винесено подання, вчинений злочин, якими матеріалами підтверджено висновок про те, що злочин вчинила саме ця особа, які підстави застосування запобіж­ного заходу у вигляді взяття під варту. Тобто подання має бути обґрунтованим і містити конкретні фактичні дані, які свідчать про наявність підстав для об­рання саме цього запобіжного заходу і обумовлюють його необхідність.

Тимчасовим запобіжним заходом відповідно до ч.2 ст.149 КПК України є затримання підозрюваного. Затримання обвинуваченого (підозрюваного) за постановою су­дді (ч.4 ст. 165 КПК) надає право розглядати його як окремий вид затримання. По суті йдеться про затримання особи з метою доставки її до суду для мож­ливості розгляду подання про застосування до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає змагальну проце­дуру розгляду в суді питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Згідно із ст. 165-2 КПК у судовому розгляді має бути допи­таний підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого розглядається подання. Вивчивши подання та матеріали кримінальної справи, заслухавши підозрюва­ного або обвинуваченого, думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, а при необхідності – особу, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, суддя виносить постанову: про відмову в обранні запобіжного заходу у ви­гляді тримання під вартою або обрання його. Закон не вказує, чи повинен суд давати оцінку всім обставинам справи в цілому, тобто не тільки з питання за­стосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Уявляється, що не може. В судовій практиці Австрії та Германії, наприклад, суд при вирішенні цього питання перевіряє законність самого пред явлення обвинувачення. Вважаємо, що така судова практика може бути використана у проекті КПК України.

Закон не передбачає, в якому режимі повинна розглядатися кримінальна справа щодо питання про застосування запобіжного заходу, – у відкритому судовому засіданні або закритому. Скоріше – у за­критому судовому засіданні, тому що суддя розглядає дані досудового слідс­тва, а існує поняття таємниці досудового слідства. З цих же міркувань, ма­буть, і не повинно бути фіксування судового засідання технічними засобами (це стосується контрольної функції суду, а не функції здійснення правосуддя).

Суд може прийняти одне з таких рішень: 1) обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту; 2) відмовити в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання не має підстав.

У КПК України не вирішене питання стосовно того, чи може суд відкласти розгляд справи для витребування додаткових матеріалів. У КПК Російської Федерації може бути відкладено прийняття рішення на строк не більше 72 годин за поданням сторони для пред явлення доказів щодо законності затримання.

На наш погляд, це неправильно. Тільки суд має вказувати, які матеріали необхідно зібрати, і вони повинні стосуватися лише обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У законодавстві не вирішене і питання про випадки, коли суддя вважає, що в діянні обвинуваченого немає складу злочину.

За загальним правилом тримання під вартою при розслідуванні криміналь­них справ не може тривати більше двох місяців. Порядок продовження строків тримання під вартою врегульовано ст. 165-3 КПК України. Оскільки закон встановлює лише граничний строк, на який може бути продовжено взяття під варту, суддя за наявності відповідних підстав може продовжити строк тримання обвинува­ченого під вартою у межах визначеного законом максимального строку (на­приклад, до трьох місяців тощо).

Розглядаючи питання щодо продовження строків тримання під вартою, суд повинен вирішити, чи потрібний цей строк для ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи. Включення часу ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи у загальний строк тримання під вартою є заходом, спрямованим на забезпечення права на особисту недоторканність, оскільки автоматичне продов­ження строків тримання під вартою на час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи було, по суті, санкцією для самого обви­нуваченого.

Отже, діючий механізм обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовження строків тримання під вартою потребують подальшого удоскона­лення.